Історичний аспект вивчення проблеми загального недорозвинення мовлення у дітей

Предыдущая123456789101112131415Следующая

С.М.Заплатна[4]

Проблема мовленнєвого недорозвинення у дітей ґрунтовно розроблялась і висвітлювалась у вітчизняній і зарубіжній літературі багатьма науковцями починаючи ще з 50-60-х років ХХ століття (Р.Є.Лєвіна, 1951, 1959, 1968; В.К.Орфінська, 1959, 1963, 1967; Г.І.Жаренкова, 1961; В.К.Воробйова, 1973; Б.М.Гріншпун, 1975; Л.Ф.Спірова, 1980; Є.Ф.Соботович, 1981, 1995, 1998; Л.М.Єфіменкова, 1981; О.М.Мастюкова, 1972, 1981, 199 ; Г.А.Каше, 1962, 1985; Г.В.Чиркіна, Т.Б.Філічева, 1985, 1986, Л.І.Трофименко, 2005, М.В.Шевченко, 1999, В.В.Тарасун та ін.).

Порушення мовленнєвого розвитку спостерігаються у дітей із різними психофізичними вадами. Негативний вплив на розвиток їх мовлення мають ураження коркових гностичних та моторних зон, зорової, слухової функцій, інтелектуальні порушення, несприятливі умови життя і виховання дітей

Порушуються різні компоненти мовленнєвої діяльності: вимовна сторона, фонематичні процеси, лексична і граматична будова. В різному ступені проявляється ураження комунікативної функції мовлення.

Для розробки класифікації порушень мовленнєвого розвитку важливими виявились принципи аналізу структури дефекту, розроблені Л.С.Виготським: виділення первинного дефекту; встановлення характеру вторинних відхилень; вивчення походження симптомів, що спостерігаються; класифікація симптомів з урахуванням провідних факторів: часу виникнення первинного дефекту, ступеню його вираженості, умов виховання і сукупності соціальних факторів, в яких протікає розвиток дитини.

Такий підхід до аналізу структури дефекту дозволив провести диференціацію відхилень мовленнєвого розвитку у різних категорій дітей із психофізичними вадами. Доведено, у дітей, що мають порушення інтелекту, слуху, зору недорозвинення мовлення носить вторинний характер, або виступає як другий первинний дефект (наприклад, у дітей із олігофренією і алалією, олігофренією і дизартрією тощо).

В інших випадках порушення мовленнєвого розвитку є первинним дефектом і спостерігаються у дітей з різними вадами мовлення.

Недорозвинення мовлення у дітей з різними аномаліями розвитку вивчається у зв’язку з основним, провідним дефектом.

У відповідності до характеру первинного дефекту (порушення мовлення, зору, слуху, інтелекту) комплектуються відповідні типи дошкільних закладів і шкіл.

Комплектування спеціальних логопедичних установ здійснюється на основі психолого-педагогічної класифікації, що була запропонована Р.Є.Лєвіною в 1968 році. У відповідності до цієї класифікації діти з різними мовленнєвими вадами об’єднуються у відповідні групи з урахуванням рівня розвитку всіх компонентів мовлення. Р.Є.Лєвіною були введені поняття “фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення” та “загальне недорозвинення мовлення” відносно дітей з первинними мовленнєвими порушеннями.



Теоретичне обґрунтування загального недорозвинення мовлення було сформовано на основі багатоаспектних досліджень різних форм мовленнєвої патології у дітей дошкільного і шкільного віку (Г.І.Жаренкова, Г.А.Каше, Н.О.Нікашина, Л.Ф.Спірова, Р.Є.Левіна та ін.).

Відхилення у формування мовлення розглядались як порушення розвитку, що протікають за законами ієрархічної будови вищих психічних функцій.

Системний аналіз мовленнєвих порушень дозволив вирішити питання про структуру різних форм патології мовлення у залежності від стану сформованості компонентів мовленнєвої системи.

В сучасній логопедії під поняттям “загальне недорозвинення мовлення” (ЗНМ) розуміють різні складні мовленнєві розлади, при яких у дітей з нормальним слухом та інтелектом спостерігаються відхилення у формуванні мовленнєвої діяльності (діяльності засвоєння і використання мови), порушене засвоєння всіх компонентів мовленнєвої системи, що відносяться до звукової і смислової сторони мовлення.

ЗНМ може спостерігатися при найбільш складних формах дитячої мовленнєвої патології: алалії, афазії, дизартрії, ринолалії, або виступати як самостійне порушення.

В етіології ЗНМ виділяються різні фактори біологічного і соціального характеру. До біологічних факторів відносять: інфекції або інтоксикації матері під час вагітності, несумісність крові матері та дитини за резус-фактором або груповій приналежності, патологія натального періода, постнатальні захворювання ЦНС і травми мозку в перші роки життя дитини.

Разом з тим ЗНМ може бути обумовлене несприятливими умовами виховання і навчання, пов’язане з психічною депривацією в сензитивні періоди розвитку мовлення. У багатьох випадках ЗНМ є наслідком комплексної взаємодії різних факторів, наприклад, обтяженої спадковості, органічної недостатності ЦНС, несприятливого соціального оточення.

Найбільш важким і стійким варіантом вважається ЗНМ, обумовлене раннім органічним ураженням мозку (лобних, скроневих, тім’яно-потиличних ділянок домінантної півкулі).

О.М.Мастюкова надає особливого значення в етіології ЗНМ перинатальній енцефалопатії, яка може бути гіпоксичною (внаслідок внутрішньоутробної гіпоксії і асфіксії під час пологів), травматичної (внаслідок механічної пологової травми), білірубінової (внаслідок несумісності крові матері та дитини за резус-фактором чи груповою приналежністю).

За клінічними видами О.М.Мастюкова виділяє три групи дітей з ЗНМ.

І група – необтяжений варіант ЗНМ, що характеризується наявністю лише ознак загального недорозвиненням мовлення. У дітей з цим варіантом ЗНМ не виявляється локальних уражень ЦНС. В анамнезі цих дітей частіше всього відсутні вказівки на патологічне протікання вагітності і пологів у матері, лише інколи спостерігається не різко виражений токсикоз другої половини вагітності, нетривала асфіксія. В постнатальному періоді у цих дітей може відмічатися соматична ослабленість, часті інфекційні та простудні захворювання. З психологічної точки зору у цих дітей спостерігається загальна емоційно-вольова незрілість, несформованість регуляції довільної діяльності, недостатність тонких диференційованих рухів пальців рук, труднощі динамічної організації рухів.

ІІ група – обтяжений варіант ЗНМ центрально-органічного генезу. У дітей цієї групи ЗНМ характеризується більш складною симптоматикою і патогенезом. Порушення мовленнєвого розвитку супроводжується неврологічною і психопатологічною симптоматикою. Виражена неврологічна симптоматика у цих дітей свідчить не лише про незрілість ЦНС, але й про грубе ураження відповідних мозкових структур.

Дітям притаманні наступні синдроми:

1.Гіпертензійно-гідроцефальний синдром, який характеризується збільшеним внутрішньочерепним тиском, збільшеним розміром голови, розширенням венозної системи в скроневих ділянках скронь. У дітей з даним синдромом спостерігається швидка виснаженість, підвищена збудливість, розгальмованість, дратівливість, частий головний біль, запаморочення.

2.Церебрастенічний синдром, що характеризується підвищеною нервово-психічною виснажливістю, емоційною нестійкістю, порушенням уваги, пам’яті. Церебрастенічний синдром в одних випадках проявляється на фоні емоційного і рухового неспокою, в інших супроводжується в’ялістю, загальмованістю, пасивністю.

3.Синдроми рухових розладів проявляються у зміні м’язового тонусу, в порушенні координації рухів, в несформованості загальної, дрібної, а також артикуляторної моторики, що проявляється у вигляді тремору, синкинезій, насильних рухів, легких парезів, спастичності, що притаманні стертій формі дизартрії.

В цілому для дітей ІІ групи характерна недостатність гнозису, праксису. Незрілість емоційно-вольової сфери проявляється у цих дітей в емоційній лабільності, в поверховості емоцій, недостатності вольових процесів. В шкільному віці поряд з порушеннями читання і письма (дислексії, дисграфії) спостерігаються труднощі в оволодінні поняттям числа, порядковим рахунком, обчислювальними операціями (дискалькулії).

До ІІІ групи дітей із ЗНМ відносяться діти з алалією.

Відомо, що алалії супроводжується ураженням мовленнєвих зон як лівої, так і правої півкуль. У дітей з моторною алалією мають місце складні дизонтогенетично-енцефалопатичні порушення. Клінічні і енцефалографічні дослідження показують, що у дітей з моторною алалією мають місце не лише локальні ураження кори головного мозку, але й ураження підкоркових структур мозку.

Треба зазначити, що незважаючи на варіативність клінічних характеристик дітей з ЗНМ, спільним для них являється системне недорозвинення мовлення. При цьому особливо складним і стійким є порушення формування лексики і граматичної будови мовлення.

Мовленнєві порушення у цієї категорії дітей обумовлені несформованістю або розладом на ранніх етапах онтогенезу власне мовленнєвих психологічних і фізіологічних механізмів при первинно збереженому слухові і інтелекті. Мовлення з’являється в 3-4, а іноді і після 5 років.

Проведені нами дослідження дозволили виявити системне порушення мовленнєвої діяльності і знайти типові прояви недоліків, що притаманні дітям з ЗНМ.

Таким чином, можна виділити характерні відхилення у формуванні кожної сторони мовлення у дітей із ЗНМ.

Відхилення у формуванні звукової системи мовлення проявляються у несформованості звукових образів слів, складової будови, всіх фонематичних процесів.

Відхилення у формуванні словника проявляються в недостатньому засвоєнні значень слів, бідності, обмеженості активного словника, непропорційній представленості в словнику дітей різних частин мови, заміні одних слів іншими (вербальні парафазії), недостатній представленості в словнику похідних слів, труднощах актуалізації добре знайомих за значенням слів.

Відхилення у формуванні граматичної будови проявляються в недостатньому засвоєнні значення граматичних форм, неправильному використанні граматичних форм у власному мовленні (всі слова можуть використовуватись у нульових формах, або одні закінчення замінюються іншими).

Дітям з ЗНМ притаманні специфічні відхилення в засвоєнні синтаксису: не засвоюється структура речення, слова не об’єднуються в речення, часто пропускаються головні чи другорядні члени речення, спостерігається спотворення речень за змістом, обмеженість, бідність синтаксичних конструкцій, недостатня сформованість синтаксичних операцій, неспроможність поширити, або звузити речення.

Всі перераховані недоліки в формуванні фонетико-фонематичної, лексичної і граматичної системи мовлення свідчать про системне порушення мовлення і є характерними для дітей з ЗНМ.

Треба зазначити, що неповноцінна мовленнєва діяльність негативно впливає на формування інтелектуальної, сенсорної, аферентно-вольової сфер у дітей з ЗНМ. Це пояснюється взаємозв’язком мовленнєвих порушень з іншими сторонами психічного розвитку.

Для більшості дітей з ЗНМ характерним є уповільнений розвиток моторної діяльності. Рухова недостатність проявляється в: невпевненості при виконанні окремих рухів; зниженні швидкості; загальній незграбності; дискоординації при виконанні складних рухів; утрудненнях при виконанні серії рухів; значних труднощах при виконанні дій за словесною інструкцією; відтворенні послідовності елементів рухів.

Наприклад, у дітей виникають значні труднощі в процесі ритмічного руху під музику, передачі м’яча на незначну відстань, перекочуванні м’яча з однієї руки в другу руку, підстрибуванні на лівій та правій нозі, тощо. При виконанні завдань у всіх дітей помітна недостатність самоконтролю.

Дітям притаманні певні особливості в формуванні дрібної моторики, що проявляються в недостатній координації пальців, кісті руки. Доведено, рівень розвитку мовлення знаходиться в прямій залежності від ступеня розвитку тонких рухів пальців рук (М.М.Кольцова, 1979). Дітям з ЗНМ притаманні повторення рухів, застрягання на якомусь одному русі, повільний темп, в’ялість рухів. Діти не можуть відтворити запропоновані рухи пальцями рук (наприклад, підняти 2 і 5 палець на правій і лівій руці, скласти пальці в кільце, тощо), не в змозі працювати ножицями, не оволодівають в достатній мірі навичками образотворчої діяльності.

Спеціально організовані дослідження свідчать, що у дітей з ЗНМ спостерігається досить низький рівень розвитку основних властивостей уваги: недостатня стійкість, дифузність, обмеженість можливостей розподілу уваги (І.Т.Власенко, 1990).

Смислова, логічна пам’ять у дітей відносно збережена, але відзначається зниження вербальної пам’яті, продуктивності запам’ятовування. Дітям важко запам’ятовувати складні, багатоступеневі інструкції. Вони не можуть відтворити завдання в певній послідовності, забувають, “гублять” елементи завдань. В деяких випадках це призводить до обмеження можливостей розвитку пізнавальної діяльності.

Треба зазначити, що діти з ЗНМ в цілому мають повноцінні передумови для оволодіння мовленнєвими операціями. Але первинне недорозвинення мовлення обумовлює специфічні особливості мислення. Можна зазначити відставання в розвитку наочно-образного мислення. Діти з ЗНМ не можуть самостійно оволодіти аналізом, синтезом, порівнянням. Більшості дітей властива ригідність мислення.

Залежно від ступеню вираженості дефекту Р.Є. Лєвіна умовно виділила 3 рівні загального недорозвинення мовлення.

1 рівень – відсутність загальновживаного мовлення;

2 рівень – зародки загальновживаного мовлення;

3 рівень – розгорнуте мовлення з значним фонематичним і лексико-граматичним недорозвиненням.

На кожному рівні спостерігаються основні труднощі в розвитку мовлення, які затримують формування всіх його компонентів. Перехід з одного рівня на другий характеризується появою нових мовленнєвих можливостей.

Розглянемо більш детально особливості розвитку мовлення на кожному з рівнів.

1 рівень недорозвинення мовлення характеризується повною або майже повною відсутністю словесних засобів спілкування у віці, коли у дітей, що розвиваються нормально, мовлення в основному сформоване.

Діти 4-5 років, а іноді і старші мають дуже обмежений активний словник, який складається з звуконаслідувань і звукових комплексів, що не зрозумілі оточуючим. Звукові комплекси часто супроводжуються відповідними жестами, що дає можливість зрозуміти дитину. (Наприклад: “ді” – замість “дідусь”, “бі” з жестом крутіння керма автомобіля – замість “машина їде”).

За своїм звучанням лепетне мовлення складається як з подібних до слів елементів (наприклад, “тіта” – киця, “сиса” – лисиця), так і з зовсім несхожих на правильне слово звукосполучень (наприклад, “гадуд” – горщик, “кі” – горобчик, “бю” – верблюд, “капус” – борсук).

Діти можуть користуватись окремими загальновживаними словами, але , як правило, ці слова мають спотворену складову структуру і звукове оформлення.

Одним і тим самим за звучанням словом діти позначають різні предмети (наприклад: “мак” – це всі різновиди квітів, вазони з квітами, клумби; “зима” – це пора року, санчата, зимові розваги дітей зимовий одяг).

Назви дій замінюються назвами предметів (наприклад: грати м’ячем – “м’яч”; відкривати, закривати двері – “древ” (двері) ); назви предметів можуть замінюватись назвами дій (наприклад: “диван” – “пати” (спати) ).

Діти не користуються морфологічними елементами для вираження граматичних значень. Домінують “кореневі” слова, в яких відсутні флексії, майже повністю відсутнє розуміння значень граматичних змін слів за одниною, множиною, родовою приналежністю тощо.

Діти з 1 рівнем ЗНМ практично не володіють фразою. Іноді спостерігається використання лепетних речень (наприклад: тато туту (тато поїхав); Вова ода (Вова п’є воду. Вова хоче води) ).

Пасивний словник дітей значно ширший за активний. Саме цьому складається хибне враження, що діти все розуміють, але самі нічого не можуть сказати. Треба зазначити, що діти розуміють звернене до них мовлення лише в контексті ситуації. Вони не розуміють значень багатьох слів, значень граматичних змін слів. В імпресивному мовленні дітей суттєву роль відіграє лексичне значення слів, граматичні форми не враховуються.

Звукова сторона мовлення у дітей не сформована. Неможливо визначити точно стан звуковимови. Вимова окремих звуків часто не має постійної артикуляції.

У дітей не сформована здібність до сприймання і відтворення складової структури слова. В активному мовленні переважають одно і двоскладові утворення.

Діти не можуть оволодіти звуковим аналізом слів. Саме по собі завдання по виділенню звуків із слів незрозуміле дітям. Тому намагання навчити грамоті без відповідної мовленнєвої підготовки виявляються марними.

Таким чином, 1 рівень ЗНМ характеризується такими особливостями:

1.Активний словник у зародковому стані, він складається із звуконаслідувань, лепетних слів і лише невеликої кількості загальновживаних слів. Значення слів нестійкі, недиференційовані.

2.Пасивний словник ширший, ніж активний, проте розуміння мовлення поза ситуацією досить обмежене,

3.Фразове мовлення практично відсутнє.

4.Здатність відтворювати звукову і складову структуру слова не сформована.

2 рівень загального недорозвинення мовлення характеризується більш високою мовленнєвою активністю дітей. У дітей з’являється фразове мовлення. Але воно вельми спотворене в фонетичному і граматичному відношенні. Діти можуть більш менш розгорнуто розповісти про знайомі події, про себе, сім’ю, відповідати на запитання, складати примітивну розповідь за малюнком.

Наприклад, Вова К., 5 років, так розповів про свій літній відпочинок.

“Пуф ііто папуся. Я купаїса, г”jаса вода. П”юх, п”юх (жестикулює), топ”є купаїса. Всі купаіса вода”. ( Був влітку у бабусі. Я купався, грався у воді. Плюх, плюх, добре купатися. Всі купались у воді).

На 2 рівні ЗНМ словниковий запас ще дуже відстає від вікової норми. В словнику переважають іменники, пізніше з’являються дієслова. Кількість прикметників вкрай обмежена (для порівняння: у дітей із нормальним мовленнєвим розвитком в словнику у віці 2,5-3 років налічується приблизно 40 прикметників), а загальна кількість слів становить до 1000-1200 слів.

Діти не знають слів, що позначають найменування різних частин тіла (тулуб, лікоть, коліно, плече та інше); назв тварин та їх дитинчат; назв різних професій; назв кольорів, форми, розміру; замінюють слова іншими, близькими за значенням. (Наприклад: мама шиє шапку, замість плете; вода – замість фонтан) ; навички словотворення у дітей практично відсутні.

Граматична сторона експресивного мовлення значно порушена. Спостерігаються грубі помилки в використанні ряду граматичних конструкцій: неправильне використання відмінкових форм (їде машину); помилки у використанні іменників чоловічого і жіночого роду (дітої – 2 столи); відсутність узгодження прикметників і числівників з іменниками (пат матина – 5 машин; синь ліве – синій олівець; синь відо – синє відро).

Спроби дітей змінювати іменники та прикметники за родами, числами, відмінками, а дієслова за часом, в більшості виявляються невдалими.

У дітей виникають труднощі в процесі використання прийменників: прийменники пропускаються (книга лизит той – книга лежить на столі; їхати гора – їхати з гори), замінюються (глиб ляте на девелі – гриб росте під деревом; розповідати на кота – розповідати про кота).

Сполучники і частки використовуються в мовленні дуже рідко.

Фонетична сторона мовлення має характерні особливості. Порушене вимова приголосних: шиплячих, сонорів, свистячих, дзвінких та глухих, твердих та м’яких. Кількість порушених звуків сягає 16-20 і більше. Голосні звуки артикулюються нечітко. Страждає звуконаповнюваність слів, спостерігаються пропуски приголосних на злитті (вок – вовк; бака – банка); додавання зайвих голосних (тарава, тирава – трава; дирова – дрова).

Спеціальні дослідження виявляють у дітей недостатність фонематичного сприймання, несформованість фонематичних уявлень. Діти не підготовлені до оволодіння звуковим аналізом і синтезом слів.

Діагностичним показником мовлення дітей з ІІ рівнем ЗНМ є порушення складової структури. При відтворенні слів різної складової будови спостерігаються грубі порушення :

− елізії – скорочення кількості складів (бабан – барабан; паміда – піраміда; ліве – олівець);

− перестановка складів (состафол – світлофор; ядиги – ягоди; кабажан – баклажан);

− перестановка звуків у словах (фкаш – шкаф; ловк – вовк);

− додавання складів (шубака – шуба; телеля – теля);

− контамінації – об’єднання складових систем двох слів (ріжом – ріже ножем; капатом – копає лопатою; совіник – совок, віник);

− антиципації – уподібнення складів (лалабан – барабан; лелебус – тролейбус.

Характер помилок складової будови обумовлений низьким рівнем фонематичних (сенсорних) та артикуляційних (моторних) можливостей дитини. Помилки, що проявляються в перестановці, додаванні, уподібненні складів свідчать про несформованість фонематичного сприймання. Перевага помилок типу скорочення кількості складів, скорочення звуків на злитті приголосних вказує на порушення в артикуляторній сфері.

Отже, 2 рівень ЗНМ характеризується наступним:

1.Активний словник поширюється за рахунок іменників, дієслів, деяких (здебільшого якісних) прикметників, прислівників, але залишається ще вкрай обмеженим.

2.Поліпшується розуміння мовлення, поширюється пасивний словник, виникає розуміння простих граматичних форм.

3.Порушена вимова значної кількості звуків.

4.Спостерігається грубе порушення складової будови слів, звуконаповнюваності слів. Характер помилок при відтворення складової структури слова свідчить про низький рівень фонематичних і артикуляторних можливостей.

5.Зв’язне мовлення в зародковому стані. Діти користуються простими, непоширеними реченнями.

6.Яскраво виражений експресивний аграматизм.

7.Діти не підготовлені до оволодіння звуковим аналізом і синтезом.

3 рівень загального недорозвинення мовлення характеризується наявністю розгорнутого фразового мовлення із значним лексико-граматичним і фонетико-фонематичним недорозвиненням.

Звукова сторона мовлення більш сформована, але ще спостерігаються такі типові помилки:

− недиференційована вимова свистячих, шиплячих звуків, африкатів і сонорів. Треба зазначити, що один звук може замінювати одночасно 2 і більше звуків даної або близької фонематичної групи. Наприклад: звуком c¢ (який може ще не мати чіткої вимови) замінюються звуки c, ш, ж, ц, щ, ч (сюмка – сумка, сюба – шуба, сюк – жук, молодесь – молодець, сітка – щітка, клюсь – ключ);

− заміна звуків більш простими за артикуляцією. Наприклад: jука – рука; дук – жук; тотна – сосна;

− нестійке використання звуку, коли в різних словах він вимовляється по-різному;

− змішування звуків, коли ізольовано дитина вимовляє звуки вірно, а в словах і реченнях припускається взаємозамін;

− спотворення артикуляції деяких звуків (міжзубна вимова свистячих, велярний або увулярний ротацизм тощо );

− оглушення звуків ( папуся – бабуся; тітусь – дідусь);

− відсутність пом’якшення (пат – п’ять).

Характерним для дітей є порушення складової структури слова. Діти здатні повторити 3-4 складові слова, але в самостійному мовленні припускаються типових помилок: скорочують кількість складів; переставляють склади; уподібнюють склади; додають зайві звуки і склади; скорочують звуки на злитті приголосних в словах.

Фонематичний недорозвиток у дітей, що мають ЗНМ 3 рівня проявляється, в основному, в несформованості процесів диференціації звуків, що відрізняються тонкими акустико-артикуляційними ознаками, але іноді діти не розрізнюють і більш контрастні звуки.

Фонематичне недорозвинення затримує та утруднює оволодіння звуковим аналізом і синтезом.

Словник дітей в якісному і кількісному відношенні нижчий, ніж у однолітків із нормальним мовленнєвим розвитком. Аналіз словникового запасу дітей дозволяє виявити своєрідний характер лексичних помилок.

1.Діти не можуть самостійно назвати слова, що є наявними в пасивному словнику (наприклад: циферблат, бінокль, шпаківня, барліг).

2.Діти неправильно використовують слова в мовленнєвому контексті.

3.Спостерігаються різноманітні заміни слів у власному мовленні:

− неправильно називають предмети, що подібні за зовнішніми ознаками (майка – сорочка, фонтан – душ);

− замінюють назви предметів, що подібні за призначенням (миска – тарілка, графін – пляшка);

− замінюють назви предметів на інші, що ситуативно пов’язані з ними (марка – конверт, каток – лід);

− частину предмету замінюють його назвою (стовбур – дерево, шнурки – черевики, пелюстки – квітка);

− замінюють слова, що позначають родові поняття, словами, що позначають видові поняття і навпаки (береза – дерево, посуд – тарілки);

− замість одного слова використовують словосполучення або речення (душ – кран з дірочками, бінокль – щоб дивитись; шланг – воду лити);

− назви дій замінюють словами, близькими за ситуацією і зовнішніми ознаками (вишиває, плете – шиє; вирізує – рве; клює – стукає);

− не розуміють, плутають, не можуть назвати деякі дії (підстрибувати, латати, зазирати).

4. Не знають назв багатьох кольорів (сірий, фіолетовий, оранжевий).

5. Не розрізнюють і не називають форму предметів (квадратний, трикутний, овальний, прямокутний).

6.В словнику дуже мало узагальнюючих слів.

7.У власному мовленні діти не використовують антоніми і синоніми.

8.Багатозначні слова з переносним значенням часто не розуміють.

9.Спостерігається порушення лексичної поєднуваності слів.

Треба зазначити, що словниковий запас дітей поповнюється за рахунок збільшення кількості слів, що позначають назви конкретних предметів, явищ, якостей, властивостей, відносин, дій. Кількість слів, що мають абстрактне значення і відображають абстрактні відносини, поповнюється повільно і значно відстає від норми.

У дітей з 3 рівнем ЗНМ спостерігаються стійкі відхилення в засвоєнні і застосуванні граматичних засобів мови. Імпресивний аграматизм проявляється в недостатньому розумінні морфологічної структури слова. Зазначаються труднощі в розумінні складних логіко-граматичних конструкцій, що виражають причинно-наслідкові та часово-просторові відношення. В експресивному мовленні діти часто припускаються помилок в процесі граматичних змін слів і їх сполучень у реченні. Характерним є помилки при словозміні, узгодженні прикметників, числівників з іменниками в роді, відмінку, числі. Помилки при використанні простих і складних прийменників.

Дітям з ЗНМ 3 рівня притаманні стійкі помилки у словотворенні. Діти не володіють морфологічним складом слова. Спостерігаються утруднення в утворенні іменників за допомогою суфіксів (козенята – козлючата; мисочка – миситочка; дверцята – дверочки); використання префіксальних дієслів (зашиває, пришиває – шиє; перебігає, переходить – іде); утворенні прикметників від іменників (глиняний посуд – глиновий, глинний посуд; скляна ваза – склова ваза).

Діти не завжди можуть підібрати однокореневі слова, часто не розуміють завдання. Наприклад, діти з ЗНМ підготовчої групи підібрали такі однокореневі слова до слів “золотий”, “ріка”, “ліс”. Золотий – залізний; блискучий; гарний. Ріка – море; вода; Дніпро. Ліс – дерева; гриби; зелений.

Недоліки в використанні лексики, граматики, звуковимови яскраво проявляються в різних формах монологічного мовлення : переказі, складанні оповідання за малюнком або серією малюнків, з власного досвіду, розповіді – описі. Діти розуміють логічну послідовність, але лише перераховують дії при складанні оповідань за серією малюнків. При переказі пропускають окремі ланки, “гублять” дійових осіб, іноді змінюють логічну послідовність подій.

Розповідь-опис мало доступна дітям , перераховуються окремі предмети та їх частини. Діти, як правило, не супроводжують розповіддю ігрові ситуації. Частина дітей може лише відповідати на запитання.

Таким чином, 3 рівень загального недорозвитку мовлення характеризується такими недоліками:

1.Розуміння мовлення в межах повсякденності.

2.Спостерігається імпресивний аграматизм.

3.Наявними є стійкі відхилення в засвоєнні і застосуванні граматичних законів мови.

4.На фоні відносно розгорнутого мовлення спостерігається необізнаність в окремих словах і виразах, змішування смислових значень слів, близьких за значенням, неточне знання і недоречне використання багатьох слів з повсякденного побуту. В активному словнику переважають іменники і дієслова. Мало слів, що характеризують якості, ознаки, стан предметів і дій, а також способи дій. Велика кількість помилок при використанні простих прийменників, складні прийменники майже не використовуються.

5.В монологічному мовленні діти використовують здебільшого прості речення. Відзначаються труднощі, або повне невміння розповсюджувати речення і будувати складні речення (складносурядні і складнопідрядні).

6.У більшості дітей зберігаються недоліки вимови звуків і порушення складової будови слова.

7.Зазначається недорозвинення всіх фонематичних процесів. Це створює труднощі у процесі підготовки дітей до навчання грамоти, уповільнює процес оволодіння навичками звукового аналізу та синтезу.

8.Без спеціального корекційного навчання на письмі і читанні виникає багато помилок специфічного характеру, що є причиною неуспішності дітей при навчанні в школі.

Отже, проаналізувавши прояви загального недорозвинення мовлення можна зробити висновок, що у дітей із ЗНМ спостерігаються відхилення у формуванні мовленнєвої діяльності: діяльності засвоєння мови (всіх її сторін) і діяльності використання мови з метою спілкування.

ЗНМ – може виступати як самостійний мовленнєвий розлад, або як сукупність симптомів (синдром), який спостерігається при тяжких складних формах дитячої мовленнєвої патології.

Системний аналіз структури ЗНМ, виявлення причин, що знаходяться в його підґрунті, співвідношення характеру первинних і вторинних порушень дозволяє знайти найбільш ефективні шляхи корекції, а також є запорукою у попередженні ускладнень, неуспішності дітей у процесі шкільного навчання дітей із ЗНМ.

Література

1. Власенко Н.Т. Особенности словесного мышления взрослых и детей с нарушениями речи. – М., 1990.

2. Жукова Н.С., Мастюкова Е.М., Филичева Т.Б. Логопедия. – Екатеринбург, 1998.

3. Заплатна С.М. Характеристика загального недорозвитку мовлення у дітей. – Педагогіка та методика спеціальні. Зб. наук. праць. – К., 2000.

4. Заплатна С.М. Характеристика порушень складової структури слова у дітей із загальним недорозвиненням мовлення. Ж/л Дошкільна освіта №2 (8), 2005р. Науково-практичний журнал Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Запоріжжя ТОВ “ЛІПС” ЛТД 2005 с.39-50.

5. Левина Р.Е. Основы теории и практики логопедии. – М.: Просвещение, 1968.

6. Мастюкова Е.М. Лечебная педагогика. – М., 1997.

7. Орфинская В.К. Спорные вопросы обучения слышащих детей без речи. – Л., 1959. – С. 171.

8. Спирова Л.Ф. Особенности речевого развития учащихся с тяжелыми нарушениями речи. – М., 1980.

9. Соботович Е.Ф. Методика выявления речевых нарушений у детей и диагностика их готовности к школьному обучению. – К., 1998.


6633454401504472.html
6633551744962558.html
    PR.RU™